картинки професій

Професія на все життя

Коли я як студент факультету журналістики отримала завдання взяти інтерв’ю у неординарної, цікавої людини, свого сучасника, то відразу визначилась, хто буде моїм співрозмовником. Тільки Валеріан Герасимович Тинчук, знана на Волині людина, краєзнавець – просвітянин, журналіст.  Звичайно, наша розмова точилася навколо журналістики – професії, яка стала для нас обох надзвичайно важливою у житті. Цю розмову пропоную увазі читачів.
- Валеріане Герасимовичу, професія журналіста – це ваша мрія зі шкільної парти?
- Повинен сказати, що про роботу в газетах навіть не думав, хоч газети , журнали піонерські батько передплачував, а я читав. Можна сказати, що поряд з газетами іду все життя. А працював я і в школі, і на партійній роботі. Саме з райкому партії, де вже остогидла порожня балаканина, партійна брехня, з початком так званої перебудови Горбачова, я й пішов у газету – районну .
- Не маючи спеціальної освіти?
- Нехай це тебе, Вікторіє, не дивує: у пресі й нині працює багато педагогів, як і я…
- Не побоялись?
- Сумнівався, звичайно, у своїх здібностях, але мав підтримку молодого редактора, свого земляка з Хопніва Пилипчука Степана Івановича, який до цього пройшов школу журналіста у досвідченого Миценка Миколи Івановича тут же у Ківерцях. А Степан Іванович мене не лише запросив у редакцію, а й переконав: у тебе все вийде! І, як бачите, сподіваюся, вийшло!
- А перший матеріал…?
-Ні, перший матеріал не став тим млинцем, що застрягає у горлі! А це був матеріал про ветерана війни із села Бережна Воля.
-У Вас, Валеріане Герасимовичу, підозріваю ветеранська тема – чи не головна?
-Можна добавити: і улюблена! Потрібна тема! І пов’язана з пошуковою роботою, якою займався ще у школі, керуючи роботою юних пошуковців. Але це може бути темою окремої розмови.
-А які риси, на вашу думку, мають бути притаманні сучасному журналістові?
-З усіх рис, виходячи з власного життєвого досвіду, назвав би хоча б такі: бути правдивим, не лукавити, не йти на компроміс, якщо у тебе хтось вимагає закрити очі на недоліки… І не слухати тих, хто забрався на високе «сідало», а журналістам бажає заангажованості.
-А неприємності у Вашій роботі траплялися?
-Ще й скільки! І не тільки неприємності. Хіба ж усі люблять правду? Було ж це коли писав про екологію, про порушення законодавства при проведенні Виборчої кампанії, «приватизації» техніки у період розвалу радянської економіки.. .Разів кілька справа доходила до суду.
-Матеріали для Ваших публікацій хтось підказує?
Життя підказує! Читачі. У свій час років десять очолював у Любешові відділ листів, нестачі в яких не було. І на кожен з них було реагування, відповідь. Які засоби масової інформації Вам, Валеріане Герасимовичу, найближчі? Звичайно, ті, у яких працював як штатний співпрацівник – ківерцівська і любешівська райони. А нині це обласні «Віче», «Діалог», «Монітор волинський» – газета, можна сказати, полько – українського порозуміння. Знаходжу себе у них як краєзнавець, просвітянин, використовуючи цікавинки, знахідки в облархіві, облбібліотеці, щоб донести їх до широкої читацької аудиторії. Тому і не розумію журналістів, які з виходом на пенсію замовкають, не шукають можливостей для оприлюднення своїх думок, ідей…
-На жаль, розмову доводиться закінчувати. Залишається подякувати за спілкування, побажати Вам творчого довголіття.
-Дякую! А знаючи, що ти, Вікторіє, стаєш на старт як журналіст, бажаю, щоб і твій творчий шлях приносив тобі творче задоволення і успіхи.
Граузе Вікторія, студентка першого курсу СНУ факультету журналістики

Різноманітність професій

Різноманітність професій

Давайте сьогодні поговоримо про професію хірурга!

Хірургі́я  — галузь медицини, яка вивчає хвороби, які лікуються за допомогою оперативного (хірургічного) методу.

ІсторіяХірургія є однією з найдавніших галузей медицини, але її широке застосування стало можливим з XIX століття, після запровадження антисептичної і асептичної техніки (Джозеф Лістер, 1867), наркозу (зубний лікар Уелс, 1844; зубний лікар Мортон, 16.10.1846), відкриття груп крові та їх сумісності при гемотрансфузії. Загалом першою віхою, яка надала поштовх до розвитку хірургії — це дозвіл медичним університетам здійснювати розтини померлих з метою вивчення анатомії людини, що дозволило у подальшому здійснювати хірургічні операції з мінімальною загрозою для життя пацієнта.

Чільне місце в хірургічному лікуванні займає хірургічний інструментарій, без якого неможливо виконати хірургічне втручання як таке.


Напрямки хірургії

Сучасна хірургія щоразу більше стає реконструктивною хірургією (тобто спрямованою на те, щоб відновити або замінити ушкоджений орган: протез судини, штучний клапан серця тощо) і малоінвазивною (тобто спрямованою на те, щоб мінімізувати область втручання в організм — мінідоступи, лапароскопічна техніка, рентгеноендоваскулярна хірургія).

Лікар, який займається хірургією називається загалом хірургом. Розвиток хірургії, зумовив появу підрозділів, які вивчають та вдосконалюють хірургічне лікування лише одного органу чи системи: загальна (абдомінальна), торакальна, кардіохірургія, суддинна, пластична, щелепно-лицева, нейрохірургія, ендокринна хірургія, травматологія, проктологія, урологія, оперативна гінекологія, комбустіологія, трансплантологія, тощо. Як наслідок, існує поняття спеціалізації хірурга у певній галузі хірургії

Найчастіше молода людина вирішує займатися тим, що їй довподоби. Іноді ж мріє здобути так званий престижний та високооплачуваний фах, незважаючи на власні можливості й здібності. А насправді фактично більшість випускників шкіл обирають професію не за покликом серця, а за порадою та фінансовою спроможністю батьків компенсувати витрати на навчання у тому чи іншому навчальному закладі. Часто родина віддає останнє, щоби дати доньці чи синові вищу освіту і таким чином, як гадають, забезпечити їм безбідне майбутнє. Та чи завжди це так? Хіба діяльність офісного працівника оплачується укільканадцятеро разів вище за працю вмілого шевця, будівельника, столяра чи пекаря? Кваліфікований робітник завжди може заробити собі на життя – мав би тільки бажання.

Тема вдалого вибору професії дуже злободенна для випускників загальноосвітніх шкіл, їхніх батьків, вчителів і загалом суспільства. Адже від рішення нинішнього випускника школи великою мірою залежить завтрашня ситуація на ринку праці. Бо якщо й надалі буде поглиблюватися дисбаланс між пропозицією і попитом на робочу силу, то значній частині молодих дипломованих спеціалістів – представникам так званих «модних» професій ‑ доведеться перекваліфіковуватися.